Звичайно, ORNER для нас улюблений і найкращий , але майже в кожного з орнерят до цього вже була ... Була хоча б одна кумедна або дивна співбесіда. Ми попросили колег розповісти, які з ними траплялись історії до того, як ми всі познайомились.
Якось я влаштовувалась адміністратором в компанію, що займалась розробкою мобільних ігор — там був класний офіс на Воздвиженці, я успішно пройшла тестування і залишалась тільки співбесіда. Спочатку все було добре, але потім вони вирішили перевірити мене на стресостійкість і перестаралися. Мене просто поливали брудом, а я посиділа трохи з кам'яним обличчям, встала і пішла.
Через день мене набирає HR і каже: «Приходьте до нас ще раз, ви нам так сподобались!». Я погодилася, але сказала, що можу приїхати тільки на 8:30 ранку, а компанія починала працювати з 11. На співбесіду я не прийшла, на дзвінки не відповідала, і раділа, що сьогодні вони прокинулися раніше.
Одного разу мені запропонували спробувати свої сили в ролі супервайзера. У призначений день я прийшла на співбесіду з керівником, на місці потрібно було знайти Юлію. Я прийшла за адресою, відкрила двері і опинилася у вузькому довгому кабінеті. Одразу біля дверей стояв стіл, за яким сиділа моя однолітка, дівчина років дев'ятнадцяти. Це мене трохи підбадьорило! Я запитала, чи не вона Юлія, на що дівчина заперечливо помахала головою. У цей момент з глибини кабінету пролунав крик: «А я тебе знаю! І я тебе беру!». Піднімаю голову — і бачу свою колишню шкільну вчительку німецької.
Виявилось, вона давно відмовилась від ідеї бути шкільним учителем і побудувала успішну кар'єру в торгівельній компанії. Це була найкоротша і найуспішніша співбесіда в моєму житті!
Я знайшла на rabota.ua оголошення дуже крутої та серйозної компанії, де були потрібні менеджери з продажів. Неймовірно, але мене покликали на співбесіду!
Приходжу в дорогий ресторан на Горького — в залі, як на лекції, сидить приблизно 70 людей. На величезному екрані змінюються кадри багатотисячних конференцій, грає гучна музика, і ніде немає власне логотипу цієї компанії. Я сіла в першому ряду. О 9 ранку на сцену вийшов власник компанії і оголосив, що співбесіда всіх цих 70-ти людей пройде в 6 етапів. Вже після першого завдання (представитись і розповісти про себе) частина людей відсіялась. Далі пішли завдання в стилі «продай мені цю ручку», як у фільмі «Вовк з Волл-стріт». Чим довше тривали ці ігри, тим більше я розуміла, що не хочу тут працювати, але було просто цікаво дізнатись, як все закінчиться. Після 4-го етапу нас залишилося 10 щасливчиків, і ми галасливим натовпом пішли в офіс цієї величезної і серйозної компанії — у звичайну трикімнатну кімнатну квартиру на Горького.
О 20:00 п'ятірку голодних і змучених переможців привели на фінальне завдання — особисту співбесіду з власниками «величезного холдингу». Неймовірно, але нас всіх взяли на роботу! «Піду поїм» — подумала я, і більше туди не поверталась.
Напередодні Нового року я прийшла в компанію, щоб просто допомогти подрузі впоратись із завантаженням. Я тоді ще навчалась в університеті, в мене було багато вільного часу, тому я приїжджала туди десь 2 тижні, коли виходило. Через якийсь час начальник запитує: «А що це за дівчинка по офісу тиняється?». Подруга йому відповідає, що це Катя, вона в нас працює. А про мене ніхто взагалі не знав! Так я і ходила просто допомагати подрузі, поки мені не запропонували роботу.
Зрештою я пропрацювала в цій компанії два роки і була абсолютно щаслива. Ось так можна влаштуватися на роботу без співбесіди, головне — прийти в потрібний час!
